Хронічний гастрит виразкова хвороба шлунка

Причини виникнення та симптоми хронічного гастриту

Інформація в статті надана для ознайомлення та не є керівництвом до самостійної діагностики та лікування. При появі симптомів захворювання слід звернутися до лікаря.

Гастрит — запалення слизової оболонки шлунка, яке призводить до порушення нормальної роботи даного органу. Він, як і безліч інших захворювань, може бути гострим або придбати хронічну форму. Гострий гастрит — це запальні процеси в шлунку, які можуть бути викликані дією сильних подразників. Хронічний гастрит — хвороба, пов’язана зі структурними змінами та атрофією слизової оболонки. Небезпека полягає в тому, що придбана хронічна форма захворювання може трансформуватися у виразкову хворобу (особливо антральний гастрит) або навіть рак шлунка.

Причини та основні симптоми гастриту

Спровокувати розвиток хронічного гастриту може безліч чинників. Часто це елементарні дії, які ми здійснюємо щодня:

  • неправильне харчування (нерегулярний та швидкий прийом їжі, їжа всухом’ятку, зловживання приправами, спеціями, маринадом та копченостями);

  • алкоголь (порушує природне слизоутворення, процес шлункового кровообігу, пригнічує регенерацію клітин);

  • тривале куріння (провокує підвищену секрецію соляної кислоти);

  • зараження бактерією «Helicobacter pylori» (хелікобактер пілорі), яка може роками жити в шлунку та руйнувати слизові оболонки, провокуючи розвиток гастриту;

  • прийом лікарських препаратів (деякі здатні спровокувати захворювання).

Найбільш поширені ознаки гастриту — гострі або ниючі болі в районі шлунка, які можуть затихати або загострюватися під час прийняття їжі. Також у хворого може спостерігатися печія, нудота, блювота, здуття живота, втрата апетиту та слабкість, а на язиці утворюється брудно-жовтий або сіро-білий наліт.

Діагностика гастриту

Поставити діагноз «гастрит» може тільки лікар-гастроентеролог, тому при підозрі краще звернутися в клініку. Первинний терапевтичний огляд та лабораторні аналізи допоможуть визначити стан більш точно. При необхідності можуть бути призначені апаратні дослідження (УЗД, рентген та ін.), зондування, шлункова рН-метрія та інші типи діагностики.

Дієта при хронічному гастриті

Особливу роль в харчуванні людей з хронічним гастритом відіграє дієта. Тому дуже важливо призначати дієту тільки після консультації з лікарем та проходження всіх необхідних обстежень.

Харчуватися необхідно дрібно (5-6 разів на добу), при цьому їжа повинна бути помірно гарячою та досить ретельно механічно обробленою. Вибір тієї чи іншої дієти значною мірою залежить від кислотоутворюючої функції шлунка.

Якщо у хворого підвищена секреторна функція шлунка, то з раціону харчування виключаються продукти, які підвищують секрецію соляної кислоти та дратівливо діють на слизову оболонку шлунка:

  • міцні бульйони;

  • смажену їжу, копченості та консерви;

  • спеції та приправи;

  • маринади та соління;

  • міцний чай, кава;

  • газовані напої та алкоголь.

Такі продукти як м’ясо або риба краще вживати вареними або приготованими на пару. У харчовий раціон можна включити різні каші, макаронні вироби, черствий хліб (білий), печиво або сухий бісквіт, молочні супи, тушковані овочі (кольорова капуста, картопля, морква та ін.), печені яблука. З напоїв рекомендовані слабкий чай, какао з молоком, а також різні киселі, муси.

При секреторній недостатності повноцінна та різноманітна їжа у своєму складі має містити речовини, що стимулюють виділення шлункової кислоти:

  • нежирні сорти м’яса та риби;

  • зелень;

  • відварні, запечені або тушковані овочі;

  • каші;

  • фруктові та овочеві соки;

  • кисломолочні продукти.

При виборі дієтичного харчування враховуйте наявність супутніх захворювань підшлункової залози, кишечника, жовчного міхура. Дієтичне харчування призначається індивідуально. Більш сувора дієта призначається в періоди загострення, як правило, на 1-2 місяці, але основні принципи харчування при наявності хронічного захворювання повинні дотримуватися протягом багатьох років.

Хворий з хронічним гастритом, який супроводжується падінням секреції соляної кислоти, а тим більше з його атрофічними формами, повинен перебувати під диспансерним наглядом. Проходити ендоскопічний контроль не рідше ніж один раз на рік, а восени та навесні проводити курси профілактичного лікування.

Таким чином, навіть при перших ознаках гастриту варто звернутися до лікаря, а при діагностуванні хронічної форми довірити лікування кваліфікованим фахівцям в клініці «Оксфорд Медікал».

Джерела:

US National Library of Medicine

Рubmed

American Journal of Medicine

Опубликовано: 13.03.2018

Обновлено: 10.03.2021

( Рейтинг: 0, голосів: 0 )

Источник

Виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки

ВИЗНАЧЕННЯ ТА ЕТІОПАТОГЕНЕЗ

Виразкова хвороба — циклічна поява пептичних виразок у шлунку або дванадцятипалій кишці. Пептична виразка — органічний дефект, що проникає вглиб стінки шлунка за межі м’язової пластинки слизової оболонки, із запальною інфільтрацією та коагуляційним некрозом довкола. Пептичні виразки найчастіше утворюються у цибулині дванадцятипалої кишки та шлунку, рідше в нижній частині стравоходу або петлі дванадцятипалої кишки. Причини: часті — інфікування Helicobacter pylori, НПЗП; рідкісні — зокрема лікування у ВІТ, синдром Золлінгера-Еллісона, ГК у комбінації з НПЗП, інші ЛЗ (калію хлорид, бісфосфонати, мофетилу мікофенолат).

Читайте также:  Настойка от эрозивного гастрита

Інфікування H. pylori спричиняє понад половину виразок дванадцятипалої кишки та виразок шлунка (в Україні — не менше 90 % дуоденальних виразок та ≈70-80 % виразок шлунка). Виживання H. pylori у кислому середовищі є можливим завдяки продукції бактеріями уреази, що розкладає сечовину з вивільненням іонів амонію, які нейтралізують соляну кислоту. Початково H. pylori викликає гостре запалення препілоричної частини шлунка, яке через кілька тижнів переходить у хронічне, та гіпергастринемію, що спричиняє гіперсекрецію соляної кислоти, яка відіграє важливу роль у патогенезі виразки дванадцятипалої кишки. Усі НПЗП, включаючи ацетилсаліцилову кислоту (АСК, також у кардіологічних дозах), пошкоджують слизову оболонку ШКТ, в основному шляхом зменшення продукції простагландинів внаслідок гальмування активності циклооксигенази 1 типу (ЦОГ-1). Окрім того, вони гальмують функцію тромбоцитів крові, що сприяє кровотечам. Антитромбоцитарний ЛЗ клопідогрель послаблює ангіогенез та може порушувати загоєння ерозій та виразок слизової оболонки шлунка, що виникли внаслідок дії інших ЛЗ або інфікування H. pylori. Призначення цього ЛЗ необхідно враховувати під час оцінки ризику виразкової хвороби.

Чинники ризику НПЗП-асоційованого пошкодження слизової оболонки: пептична виразка або кровотеча з виразки в анамнезі, інфікування H. pylori, вік >60 р., одночасне вживання кількох НПЗП або прийом НПЗП у великій дозі, одночасне застосування ГК (ульцерогенна дія самих ГК не доведена) або антикоагулянтів.

КЛІНІЧНА КАРТИНА ТА ПРИРОДНИЙ перебіг

Головним симптомом є біль або дискомфорт у епігастрії, що з’являється через 1-3 год після прийому їжі, минає після прийому їжі або вживання антацидних ЛЗ. Часто з’являється вночі або рано вранці. Біль у епігастрії є слабо специфічним для пептичної виразки; у ≈50 % випадків причиною є інше захворювання, найчастіше — функціональна диспепсія. Можуть виникати нудота та блювання. Часто перебіг безсимптомний. Можливі ускладнення →нижче.

ДІАГНОСТИКА

Допоміжні дослідження

1. Ендоскопія: виразка шлунка — це чітко відмежований, округлий дефект діаметром ≈1 см або нерегулярне заглиблення з інфільтрованим краєм, найчастіше у куті шлунка або препілоричній ділянці, зазвичай поодинокі; множинні виразки — інколи після вживання НПЗП. У дванадцятипалій кишці виразка зазвичай локалізується на передній стінці цибулини, як правило, діаметром <1 см. Ургентним показанням до ендоскопії є кровотеча з верхніх відділів ШКТ →розд. 4.30.

2. Тести, що виявляють інфікування H. pylori (якщо це можливо, перед проведенням тесту, за винятком серологічного, відмініть антибіотики та вісмут на ≥4 тиж., а ІПП на 2 тиж.). Показання до проведення тестів→табл. 4.7-1.

1) інвазивні методи (такі, що вимагають виконання ендоскопії):

а) уреазний тест (виконується найчастіше), біоптат слизової оболонки шлунка розміщується на пластинці, що містить сечовину з додатком кольорового індикатора, розкладання бактеріальною уреазою сечовини до аміаку алкалізує середовище та спричинює зміну його забарвлення (чутливість та специфічність 95 % при дослідженні 2-х біоптатів);

б) гістологічне дослідження біоптату слизової оболонки;

в) культивування бактерій;

2) неінвазивні методи:

а) дихальні тести — вживання пацієнтом порції сечовини, міченої 13C або 14C, яка гідролізується бактеріальною уреазою до CO2, який визначають у видихуваному повітрі;

б) тест, що виявляє антигени H. pylori у калі — дослідження, які виконують у лабораторіях за методом ІФАіз використанням моноклональних антитіл (але не комплекти для швидкої діагностики за межами лабораторії), має ідентичну точність, як дихальний тест;

в) серологічні тести — позитивний результат не свідчить про активне інфікування, оскільки антитіла визначаються ще впродовж року або й довше після лікування. Зате їх можна застосувати під час лікування ІПП, а також у хворих з іншими факторами, які знижують чутливість решти тестів: після недавно проведеної антибіотикотерапії, із кровоточивою виразкою шлунка, атрофічним гастритом або новоутворенням шлунка. Застосовуйте виключно лабораторні тести (а не комплекти для експрес-діагностики), які пройшли локальну валідацію.

Діагностичні критерії

Діагноз ставиться на основі ендоскопічного дослідження.

Диференційна діагностика

Інші причини диспепсії →розд. 1.12, нудоти та блювання →розд. 1.30, болю в епігастрії →розд. 1.7. З метою диференціювання характеру виразки шлунка (доброякісна чи злоякісна) необхідне гістологічне дослідження ≥6-ти біоптатів, забір яких проведено з краю та дна виразки. Забір біоптатів з дванадцятипалої кишки є показаним лише у разі підозри на іншу, ніж інфікування H. Pylori, етіологію.

ЛІКУВАННЯ

Загальні рекомендації

1. Дієта: регулярний прийом їжі, з виключенням лише продуктів, що викликають або посилюють симптоми. Обмежити вживання кави та міцних алкогольних напоїв (хоча немає доказів того, що це допомагає під час загоювання виразок). Алкоголь та спосіб харчування не впливають на виникнення пептичних виразок.

2. Відмова від паління сигарет: паління тютюну утруднює загоєння виразки та збільшує ризик її рецидиву.

3. Уникнення НПЗП або призначення одночасного гастропротекторного лікування →розд. 4.7.

Лікування інфікування H. pylori

Лікування є показаним у кожному випадку виявленого інфікування.

Читайте также:  Гастрит и язвенная болезнь

1. Рекомендована схема у країнах, в яких відсоток штамів H. Pylori, резистентних до кларитроміцину, складає ≥15 % — т. зв. чотирьохкомпонентна терапія з вісмутом

впродовж 14 днів застосовують:

1) інгібітор протонної помпи (ІПП): езомепразол 20 мг 2 × на день, лансопразол 30 мг 2 × на день, омепразол 20 мг 2 × на день, пантопразол 40 мг 2 × на день, рабепразол 20 мг 2 × на день, а також

2) вісмут 120 мг 4 × на день (доза у перерахунку на оксид вісмуту) і 2 антибіотики — стандартно метронідазол 500 мг 3 × на день і тетрациклін 500 мг 4 × на день. Інші антибіотики: амоксицилін 500 мг 4 × на день, фуразолідон, рифабутин.

2. Схема другого ряду у разі недоступності вищевказаної — т. зв. чотирьохкомпонентна терапія без вісмуту: застосуйте впродовж 14 днів ІПП (як вище) + амоксицилін 1,0 г 2 × на день + кларитроміцин 500 мг 2 × на день + метронідазол 500 мг 2 × на день або тинідазол 500 мг 2 × на день.

3. У країнах, у яких рідко виявляють резистентість H. pylori до кларитроміцину, можна його й далі застосовувати під час лікування першої лінії у межах класичної трьохкомпонентної терапії (впродовж 14 днів ІПП + 2 з 3-х антибіотиків: кларитроміцин, амоксицилін і метронідазол у вищевказаному дозуванні; зважте доцільність подвоєння дози ІПП з метою підвищення ефективності). У решті країн не слід використовувати схеми із кларитроміцином, якщо не виявлено чутливості H. Pylori.

4. Емпіричне лікування другої лінії у випадку невдалої ерадикації:

1) після невдачі при використанні чотирьохкомпонентної терапії із вісмутом → левофлоксацин зазвичай 500 мг/добу + амоксицилін + ІПП (дозування як вище);

2) після невдачі при використанні схеми із кларитроміцином → чотирьохкомпонентна терапія із вісмутом, або схема із левофлоксацином (як вище).

У разі другої невдачі → лише лікування відповідно до визначеної чутливості H. pylori до антибіотиків (або чотирьохкомпонентна терапія з вісмутом, якщо раніше не застосовувалась).

Переносимість терапії можна покращити, призначивши пробіотики, напр., Saccharomyces boulardii (найкраще задокументована ефективність), Lactobacillus spp., Bifidobacterium spp.

5. Кровоточива пептична виразка: пролонговане лікування ІПП (можливо блокатором H2-рецепторів) з метою цілковитого загоєння виразки. Перевірте ефективність лікування через місяць після закінчення антибіотикотерапії (у разі виразки дванадцятипалої кишки немає такої необхідності, за умови відсутності скарг).

Лікування пацієнтів, не інфікованих H. pylori

1. Зазвичай, ефективним є лікування ІПП або блокатором Н2-рецепторів впродовж 1-2 міс.

1) ІПП призначте 1 × на день, вранці, перед прийомом їжі. Дозування: езомепразол і пантопразол — 40 мг/добу, лансопразол — 30 мг/добу, омепразол і рабепразол — 20 мг/добу.

2) блокатори Н2-рецепторів блокують секрецію соляної кислоти, стимульовану гістаміном, є дещо менш ефективними, ніж ІПП, та частіше викликають побічні ефекти. Дозування: фамотидин 40 мг 1 × на день, на ніч, ранітидин 150 мг 2 × на день, або 300 мг 1 × на день, на ніч. При підтримуючій терапії слід стосувати удвічі менші дози, або 1 × на день.

2. Причини неефективності лікування: прийом хворим НПЗП, хибнонегативний результат дослідження на наявність H. pylori, недотримання хворим рекомендацій або інша причина виразки →вище.

Хірургічне лікування

Не ліквідує ризик рецидиву виразки та пов’язане з появою пізніх ускладнень. Головні показання: неефективність фармакологічного лікування (відсутність загоєння виразки, часті [≥2 разів на рік] і ранні [<3 міс. після лікування] рецидиви виразок, сильний біль, пов’язаний з виразкою, що не зникає, незважаючи на прийом ліків та обмежує працездатність), ускладнення виразки (перфорація, кровотеча, пілоростеноз).

Вибір методу:

1) виразка дванадцятипалої кишки — зазвичай високо селективна ваготомія або стовбурова ваготомія з антрумектомією; у випадку пілоростенозу — стовбурова ваготомія з пілоропластикою або ваготомія з антрумектомією;

2) виразка шлунка — вид операції залежить від локалізації виразки; виразка тіла → резекція із формуванням гастродуоденального анастомозу без ваготомії; виразка у препілоричній частині або виразка шлунка з виразкою дванадцятипалої кишки → ваготомія з антрумектомією; виразка у субкардіальному відділі → резекція включно з пілоричною частиною.

УСКЛАДНЕННЯ

1. Кровотеча з верхніх відділів ШКТ: проявляється кривавим блюванням або блюванням «кавовою гущею» та кров’янистим або дьогтеподібним калом. Лікування →розд. 4.30.

2. Перфорація: проявляється раптовим пронизливим болем в епігастрії, після якого швидко розвиваються симптоми дифузного перитоніту. У понад половині випадків відсутні передуючі диспепсичні скарги. Лікування хірургічне.

3. Пілоростеноз: є наслідком тривалих рубцевих змін або набряку та запалення у ділянці виразки в пілоричному каналі або в цибулині дванадцятипалої кишки. Проявляється застоєм шлункового вмісту, нудотою та масивним блюванням; у частини хворих розвивається гіпокаліємія та алкалоз. Під час противиразкового лікування запальний стан та набряк зникають і прохідність пілорусу може покращитись; при тривалому звуженні — хірургічне лікування.

ПРОФІЛАКТИКА

У пацієнтів із ризиком виразкових ускладнень внаслідок застосування НПЗП, у яких немає можливості відмінити ці ЛЗ або замінити їх менш шкідливим ЛЗ (напр., парацетамолом) → одночасно призначайте ІПП у повній противиразковій дозі →рис. 4.7-1. Застосування препаратів АСК, покритих оболонкою (що вивільняють ЛЗ аж у тонкому кишківнику) або з буферними властивостями не зменшує ризик ускладнень. Не замінюйте АСК клопідогрелем з метою зменшення ризику рецидивів виразкової кровотечі у хворих, які належать до групи високого ризику; така стратегія є гіршою, ніж застосування АСК у комбінації з ІПП. Перед запланованим довготривалим лікуванням НПЗП, особливо у хворих із виразковою хворобою в анамнезі, виконайте тест на наявність H. pylori, та, у випадку позитивного результату, застосуйте ерадикаційне лікування.

Читайте также:  Поносы у взрослого с гастритом лечение

Мізопростол (дозування: 200 мкг 2-4 × на день) має протекторну дію та загоює виразки, однак часто викликає діарею та є менш ефективним, порівнюючи з ІПП. Блокатори Н2-рецепторів не рекомендуються з метою профілактики НПЗП-індукованих пошкоджень ШКТ.

Рисунок 1. Алгоритм дій, що зменшує ризик виразкових ускладнень, які пов’язані з вживанням НПЗП

Источник

Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки. Причини. Симптоми. Діагностика. Лікування

Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки — (morbus ulcerosus) — хронічне захворювання, характерною ознакою якого є утворення виразок у ділянках травного тракту (шлунок, проксимальна частина дванадцятипалої кишки), що контактують з активним шлунковим соком.

Етіологія і патогенез. Виразкова хвороба — поліетіологічне захворювання з різноманітними ланками ульцерогенезу. Серед етіологічних факторів, які призводять до розвитку виразкової хвороби, виділяють: екзогені та ендогенні фактори ульцерогенезу.

До екзогенних факторів ульцерогенезу належать погрішності в харчуванні, шкідливі звички (паління тютюну, алкоголь), нервовопсихічні перевтоми, професійні фактори, лікарські впливи.

Виникненню ульцерогенезу сприяють досить гостра їжа, нерегулярне та поспішне її вживання. Доведено, що паління спричинює шемію та має прямий цитотоксичний ефект на слизову оболонку шлунка. Досить тривалий час нервовопсихічні розлади вважали провідними ульцерогенними факторами, тобто виразкову хворобу визначали як своєрідну хворобу «негативних емоцій». Часто виразкова хвороба спостерігається в осіб, на яких впливають психоемоційні та фізичні перевантаження в сполученні з неповноцінним харчуванням. Має значення пошкодження слизової оболонки шлунка деякими ліками (аспірин, кортикостероїди, антибактеріальні засоби та ін.). Ендогенними факторами ульцерогенезу є такі: спадковість, вік і статура, хронічний Нр гастрит, гіперпродукція соляної кислоти і пепсину, порушення гастродуоденальної моторики.

У хворих на дуоденальну виразку спадковість спостерігається у 40 % випадків. Частіше виразкова хвороба буває у чоловіків (4:1), бо жіночі статеві гормони оберігають від виразко-утворення. У людей молодого віку частше буває дуоденальна локалі зація виразки. Безумовно ці фактори відіграють важливу роль у формуванні виразкових уражень, однак вони не є провідними. Нині у багатьох країнах світу провідними факторами ульцерогенезу вважають гіперпродукцію хлористоводневої кислоти та інфекцію Helicobacter pylori. Саме усунення цих факторів приводить до найкращих результатів у клінічній практиці.

Хелікобактерна інфекція — найважливіший етіологічний фактор майже всіх шлункових і дуоденальних виразок. Більше ніж 95 % хворих на дуоденальну виразку і близько 90 % хворих на виразку шлунка є інфікованими цією бактерією. Наявність хронічного хелікобактерного антрального гастриту збільшує ризик виникнення виразки у 10 разів.

Патогенез. На слизову оболонку шлунка можуть впливати різні пошкоджуючі фактори (фактори агресії), яким протидіють захисні фактори. До групи агресивних факторів належить гіперпродукція соляної кислоти та пепсину, бактерії Н. pylori, травматизація слизової гастродуоденальної зони, порушення евакуаторномоторної діяльності шлунка і дуоденогастральний рефлюкс, лікарські засоби з ульцерогенним ефектом. До захисних факторів належать поверхневий епітелій та слизовобікарбонатний бар’єр, активна клітинна регенерація, достатній кровоплин у слизовій оболонці, цитопротекторні речовини (простагландини та ін.), імунні механізми захисту. Здатність слизової оболонки оберігати клітини епітелію від загибелі одержала назву цитопротеції. Слизовобікарбонатний бар’єр протистоїть пошкодженню клітин іонами водню. Секрецію слизу та бікарбонатних іонів стимулюють простагландини, які також знижують і секрецію соляної кислоти (простагландини А, Е, простациклін).

Важливу роль у підтримуванні резистентності слизової гастродуоденальної зони відіграє достатній кровоплин. Порушення кровопостачання гастродуоденальної зони внаслідок стресових впливів або пошкодження судин можуть призводити до виразкоутворення.

При порушенні фізіологічного співвідношення між факторами агресії та захисту може утворюватись виразка. Бактерія H. pylori призводить до підвищення продукції хлористоводневої кислоти, а також робить гастродуоденальну слизову більш чутливою до її дії, пошкоджує мембрани поверхневого епітелію та призводить до виникнення метаплазії. Таким чином, провідними факторами ульцерогенезу є кислотопептична агресія та наявність «ульцерогенних» штампів H. pylori. Дія на ці ланки патогенезу дозволяє одужати 95 % пацієнтів на виразкову хворобу (В. Г. Передерій та співав., 1998).

Патологічна анатомія. Розрізняють просту (ulсus simplex) і кальозну (ulсus callosum) пептичні виразки. Проста виразка має чіткі краї без виразних рубцевих змін. Кальозна виразка відрізняється різким сполучнотканинним стовщенням країв і рубцевими змінами навколо них. Найчастшою локалізацією виразки є цибулина дванадцятипалої кишки, що спостерігається в 5-7 разів частше, ніж виразки шлунка. Останні локалізуються частше на малій кривизні та в пілоричному відділі.

Источник